Більшу частину свого життя я починаю щось нове.
Щось ставало компаніями.
Щось ставало продуктами.
Щось зникало.
Деякі проєкти навчили мене більше своїми невдачами, ніж інші — успіхами.
Довгий час я сприймав їх як окремі історії.
Лише значно пізніше я зрозумів, наскільки безперервним насправді був цей шлях.
Від телебачення й радіо до раннього Інтернету, від онлайн-спільнот до платформ, від медіа й аналітики до штучного інтелекту — я знову й знову повертався, по суті, до одного й того самого завдання:
як корисним чином поєднати людей, інформацію та технології.
Мій шлях у Церкві розвивався паралельно з цією роботою.
Він не відвів мене від науки чи технологій.
Навпаки, він зробив дедалі важчим ігнорувати інше запитання:
для чого ми все це створюємо?
Технології дають нам надзвичайну силу створювати системи, які впливають на поведінку людей, інституції та суспільства.
Що потужнішими стають ці системи, то більшою є відповідальність людей, які їх створюють.
Саме цю перспективу я приношу у свою роботу сьогодні.
Мене й надалі захоплюють нові технології.
Я й надалі готовий експериментувати.
Я й надалі готовий створювати речі, які можуть не спрацювати.
Але після понад двадцяти п’яти років я значно ясніше розумію: остаточна міра будь-якої системи — не лише в тому, чи працює вона.
Вона в тому, що ця система робить із людьми, які живуть усередині неї.
Нам ще дуже багато належить створити.